Уявіть, яке здивування довелося пережити, коли Вам демонструють писанку просто таки гігантських розмірів і з найвитонченішим орнаментом. Перше, що спадає на думку – сувенір. Коли авторка цієї роботи переконує , що все ж перед нами оригінал, задаєшся питанням:  яка звірина здатна знести такі яйця. Нам й не снилось, що австралійські бігуни – страуси уже давно тісно співпрацюють з українськими майстринями-писанкарками.  Ось так розпочалося знайомство з представницею цього народного мистецтва пані Галиною Сиротюк-Пятничук. Уродженка такого творчого міста, як Коломия, наразі намагається популяризувати писанкарство на теренах дрогобичини. 

Запитую у пані Галини звідкіля захоплення таким рідкісним видом народного мистецтва, як розписування, чи розмальовування писанок.  За словами пані Галини все розпочалося на Гуцульщині, саме у Коломиї. Першим її учителем була мама, яка працює у коломийському музеї Гуцульщини і добре ознайомлена з мистецтвом писанкарства. Спочатку у мами цю справу перейняла старша сестра пані Галини  - Світлана Стадник. Саме вона завершивши навчання у Дрогобицькому Педуніверситеті (Інженерно-педагогічний факультет) в одній з коломийських шкіл вдалася до експерименту: з пропозиції мами пані Світлана розпочала у школі викладання мистецтва писанкарства, куди також  навідувалася наша співрозмовниця. Потім часті походи у музей і творчі пошуки сформували сучасну школу майстрині. Уже тоді було визначено з мистецькими пріоритетами –з відродженням традиційних писанок далекого минулого. Тож наступним логічним запитанням для пані Галини було про різновиди писанок. 

А їх виявляється чимало. Різняться вони як за технікою нанесення малюнка, так і за стилем.  Для прикладу існують писанки-шкрабанки. На них малюнок утворюється з допомогою здирання фрагментів фарби, яку наносять на усю поверхню яйця. Тобто малюнок формує білизна шкарлупи.  Є писанки-мальованки. У даному випадку з допомогою олівця наноситься попередній ескіз, а потім проект уже обводиться гуашшю з допомогою пензлика. Мальованки в основному робляться на муляжах – дерев’яних яйцях. Є також крашанки та крапанки. Проте найскладнішою з методик нанесення малюнку залишається воскова техніка, з якою власне найбільше працює Галина Сиротюк-Пятничук.  За її словами такі вироби можна повноправно називати справжніми писанками, адже тут настільки клопітка робота щодо їх створення, що її іноді порівнюють з народженням дитини. Судіть самі: під час створення писанок з бісерним орнаментом візерунки видимі і відомі заздалегідь. Та й робиться така писанка значно простіше. У восковому написанні автор до останнього здогадується про той чи інший результат, не знаючи чи вийде в нього «хлопчик» чи «дівчинка». Як розповідає майстриня, на створення однієї писанки з допомогою воскової техніки у неї всередньому затрачається до тижня часу. Що цікаво, воскові писанки за барвами ані трохи не уступають мальованкам чи іншим видам технік. Тут справа у стилі поправляє нас пані Галина. Так у гуцульських писанках використовується як мінімум п’ять кольорів (білий, червоний, жовтий, зелений, бордовий або чорний). Для написання бойківських писанок  використовуються 2 кольори: білий та коричневий, а також їх відтінки. Усе залежить від регіону звідкіля походить писанка. Загалом Гуцульщина завжди вирізнялася багатоколірністю, про що можна судити відвідавши мистецький ринок у Трускавці.

Завжди хотілося довідатись про те, як вдається у музеях чи інших колекціях зберігати писанки, адже це продукт біологічний і довго не здатний зберігати свої властивості. І тут виявляється у писанкарів чималий досвід. На думку майстрині збереження роботи є справді великою проблематикою. Та все ж віковий досвід пропонує декілька методик подовження життя писанок. Найпростішою з них є видування яйця, що подовжує його збереження на певний термін. Для більш серйозніших робіт існують певні методики реставрації. Зокрема у Коломийському музеї  свого часу  Марія Боледзюк винайшла унікальну технологію реставрації, при якій писанки не лише довго зберігаються, але також набувають непоганих протиударних властивостей, що так необхідно при транспортуванні та архівуванні експозицій. Дану технологію працівники музею досі тримають у таємниці. А взагалі короткий термін існування писанок має і позитивну сторону. При таких умовах майстрам доводиться раз у раз братися за інструмент і творити все нові і нові роботи, що гарантує продовження існування  писанкарства, як мистецтва у майбутньому.

Не могли у нашій розмові ми обійти тему призначення писанок, оскільки цей ритуальний предмет є синтезом ще поганських і теперішніх християнських обрядів. Справді, як розповідає Галина Сиротюк-Пятничук, в українському побуті свого часу писанку використовували значно ширше, аніж ми сьогодні. Колись писанки розписували  для подарунків, для померлих, для виконання всіляких народних обрядів. До сьогодні збереглося безліч легенд, як релігійних так і побутових про писанку. Для прикладу древні українці перед тим, як вигнати худобу на пасовисько торкалися писанкою їх голови, і опісля закопували писанку в землю для кращого врожаю. Також писанка виконувала роль оберегу : підчас грози писанку виставляли на вікно, як вартового від ударів грому. Була колись і традиція писання писанок дівчатами для хлопців, які протягом року (на думку тих же дівчат) заслужили на цей подарунок. Хлопець приносив ці писанки до дому і розвішував їх по кутах. Коли у  дім приходили гості, чи свати (батьки молодої), вони мали змогу дізнатися своєрідний рейтинг парубка серед дівчат на селі. Уже на цьому етапі формування писанки вона носила індивідуалістичний характер. На відміну від вечорниць дівчата розписували писанку не колективно, а по одинці, щоб уникнути конкуренції і створити справді неповторний витвір. Тож, як бачимо. застосування писанок колись не обмежувалося лише одним Великоднем.

Переконуюсь -  історія писанки древня, як саме людство, і втрати її фактично те саме, що загубити шматок своєї історії. Питаю у пані Галини, що необхідно для відродження цього древнього мистецтва? Насамперед сприяння держави у впровадженні писанкарства в освітній процес. А також спонсорство, оскільки придбання матеріалу та сировини є матеріальноємкою справою. Щодо незацікавленості учнів до такої справи, як писанкарство, майстриня наводить свої аргументи. Викладаючи гурток писанкарства в ЗОШ №10 (м. Дрогобич) час від часу доводиться просити збільшення кількості годин, оскільки дітей дуже важко відірвати від цього заняття. Що цікаво, з однаковим інтересом і захопленням малюють писанки, як дівчата, так і хлопці. Тож про бажаючих годі турбуватися, а відтак і про майбутнє  українського писанкарства...

…